Статистика сайту

15 груд. 2022 р.

Теоретичні основи використання логоритміки для мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку.

На рубежі XIX–XX століть у різних країнах Європи з’явилися перші дослідження, що стосуються питань ритму і ритмічного виховання. Особливо відомими в цій галузі стали теоретичні та практичні положення з цієї проблеми педагогів, учених, музикантів: Н. Римського-Корсакова, Е. Жака-Далькроза, Б. Теплова, Н. Олександрової та ін. Ними було встановлено, що у всіх біологічних системах час видається ритмічною активністю, що регулює енергетичний обмін, підтримує життя .

Вперше систему ритмічного виховання започаткував Е. Жак-Далькроз, професор Женевської консерваторії. Він був вражений неритмічністю учнів. Далькроз вважав, що музиканту потрібно мати не тільки хороший слух, а й хороший ритм. Він вирішив виділити музичну ритміку в окрему галузь музичної педагогіки. Регулятором руху Далькроз зробив музику. Учні повинні вправлятися в координації своїх рухів з рухами музики, оскільки саме в музиці є ідеальний зразок організованого руху.

У 1909 р. Вольф Дорн, член Німецької соціалістичної робочої партії, відомий спортсмен-альпініст, запропонував Далькрозу очолити Інститут музики і ритму в Хеллерау. Вправи які він продемонстрував учням представляли собою вільні імпровізації на тему твору, у вигляді пластико-ритмічних етюдів призначені для передачі в русі емоційно-образного змісту музики .

Фізичні вправи під музику були відомі ще з часів Давнього Єгипту. Греками, арабами, римлянами ритмічна гімнастика застосовувалася як методика використання ритму музики з метою фізичного оздоровлення організму .

Науковці Н. Олександрова і В. Грінер, широко пропагували метод ритмічного виховання, націлений на боротьбу з аритмією, яка руйнівним чином діє на психофізичне і суспільне життя людини. Н. Олександрова зазначала про важливість ритмічного виховання в школі, яке повинно вестися на основі тісного взаємозв’язку ритму і музики. Вона ставила ритміку в центр області педагогіки, психофізіології, фізкультури, вказуючи, що ритміка вміщує в собі ритмічні моменти кожної з перерахованих областей. Н. Олександрова у своїх роботах вказувала на значимість диференційованого використання ритміки залежно від віку людей і їх стану. Вона вважала, що якщо ритміст працює в дошкільних установах, то його предмет стає частиною виховних завдань, які ставить сучасна педагогічна думка. Якщо ритміст працює в лікувальних установах для нервовохворих, тих, що заїкаються, глухих, сліпих, то він вирішує зовсім інші завдання .

З 30-х років в лікувальних установах стала застосовуватися лікувальна ритміка. Під керівництвом В. Гіляровського в 1929 році в лікарні для нервово-психічних хворих була розроблена особлива система занять, які проводила В. Грінер. Було виявлено, що ритміка позитивно впливає на моторику і регулює поведінку хворого, а також дає можливість простежити за динамікою хвороби і отримати додатковий матеріал клінічної картини захворювання, адже стан моторних функцій і нервово-психічних хворих має діагностичне значення. Потім В. Гіляровський ввів заняття лікувальною ритмікою в логопедичну практику, організувавши групи для дітей дошкільного віку, які страждають заїканням .

Оскільки провідне місце в корекції мовленнєвих порушень займає слово, активно став формуватися особливий напрямок – логопедична ритміка. Довгий час ця гілка лікувальної ритміки використовувалася як додатковий прийом при лікуванні логоневрозів.

В. Грінер і Ю. Флоренська вперше поставили питання про розробку спеціальної логопедичної ритміки для занять з пацієнтами, що заїкаються з метою поліпшення їх мовлення. Нова гілка лікувальної ритміки розглядалася ними як метод в лікуванні логоневротиків. Вони поряд із завданням корекції моторики й мовлення, вели дослідницьку роботу в області логоневрозів, відзначаючи, що, тільки охарактеризувавши моторику і особистість хворого за допомогою індивідуальних обстежень, можна встановити методи і способи терапевтичного впливу на хворого. В. Грінер і Ю. Флоренська описали деякі особливості моторних порушень при заїканні. Так, практичний матеріал для занять з дітьми, що заїкаються був розроблений ними в 1939 р.

В. Грінер і Ю. Флоренська в ході дослідження даного питання висунули ряд принципів у роботі з пацієнтами, що заїкаються, розробили корекційний дидактичний матеріал і акцентували увагу на тому, що логопедична ритміка істотно відрізняється від методики ритмічного виховання, так як у вправах особливе місце приділяється слову. З часом, логопедична ритміка увійшла в комплекс впливу на хворих з афазією.

У 50–60-ті роки систему музично-ритмічного виховання стосовно до дошкільного віку розробляли Н. Ветлугіна, А. Кенеман. У розробці змісту ритміки брали участь М. Румер, Т. Бабаджан, Н. Метлов, Ю. Рвоскіна.

Завдяки Г. Волковій у 80-х роках XX століття логопедична ритміка виділилася як наука. Г. Волкова розширила сферу застосування логопедичної ритміки, запропонувала методичні рекомендації для комплексної корекції таких мовленнєвих порушень, як дислалія, алалія, ринолалія, дизартрія, афазія, порушення голосу.

Новоутворена гілка лікувальної ритміки – логоритміка стала в один ряд з іншими розділами логопедії та корекційної педагогіки.

Саме слово «логоритміка» складається з двох частин: «лого» – термін грецького походження, що в перекладі означає «виховання правильного мовлення», та «ритміка» – термін також має грецьке походження й означає «рівномірний, розмірений».

Г. Волкова розглядає логоритміку – як один із навчальних предметів, який забезпечує ефективний напрям у системі корекційної-розвивальної, реабілітаційної роботи, щодо подолання психомоторних і мовленнєвих порушень у дітей в умовах навчального закладу.

На думку Г. Шашкіної, логопедична ритміка – один із засобів розвитку і вдосконалення моторики та мовлення дошкільників з мовленнєвими порушеннями.

Найбільш часто на музично-ритмічних заняттях і поза ними використовується рухлива гра. К. Ушинський вважав народні ігри могутнім засобом виховання. У 60-х роках 19-го століття Н. Пирогов, пізніше Є. Водовозова, П. Каптєрєв та інші підкреслювали, що рухлива гра як діяльність відповідає віковим можливостям і потребам дитини і є засобом її всебічного розвитку.

Рух як результат впливу механічної енергії на організм людини застосовувався в якості профілактичного і лікувального засобу здавна, ще за часів зародження медицини.

Рухи тіла дитини і сприйняття нею різних відчуттів на початкових етапах розвитку є засобом пізнання світу на більш елементарному рівні, ніж інтелектуальне пізнання. При порушенні психомоторного розвитку здійснюється неповний або неправильний аналіз відчуттів різних модальностей. З виключенням одного з аналізаторів поріг чутливості інших знижується. Наприклад, педагоги, вихователі, працюючі люди з помірною розумовою відсталістю, приділяють багато уваги тому, щоб навчити дітей цілеспрямованому, довільному рухові, цілеспрямованим артикуляційним рухам.

Лікування за допомогою руху передбачає використання всіх видів і форм руху в якості лікувальної дії. Сучасні болгарські вчені Л. Бонев, П. Слинчев, С. Банків пропонують для позначення даного виду терапії термін «кінезитерапія» як найбільш загальне визначення застосування різних форм руху, рухової активності та природних моторних функцій людини. Вони відносять кінезитерапію до групи неспецифічних діючих терапевтичних чинників. У результаті різні форми і засоби рухів змінюють загальну реактивність людини, підвищують її неспецифічну стійкість, руйнують патологічні динамічні стереотипи. Вправи за методикою розвивальної кінезіологічної програми прискорюють міжпівкульну спеціалізацію.

У процесі корекційної роботи логопедична ритміка спирається на закономірності виникнення і розвитку патологічного процесу, на ті специфічні методи впливу, які розробляються дефектологією щодо осіб з психічними та мовленнєвими розладами.

Отже, логоритміка – це система фізичних вправ, побудована на зв’язку слова, рухів та музики.

На думку багатьох авторів логоритміка – це комплексна методика, що включає в себе засоби логопедичного, музично-ритмічного й фізичного виховання. Логоритміка необхідна для того, щоб корекційна робота для дітей з мовленнєвими порушеннями була більш ефективною.