Звідки беруться назви?

Чи задумувався ти колись, чому літо називається літом, осінь — осінню, зима- зимою, а весна — весною? Або, скажімо, чому маленьку біляву дівчинку з двома хвостиками, звати Оленка? Тут все просто, скажеш ти: її так назвала мама! Але що означає її ім’я? Звідки взялося? З іменами дівчаток, як і з іменами хлопчиків, все просто: колись давно, багато-багато століть тому, ще коли не народилися наші бабусі і прабабусі, їхні імена називали предмети, явища і навіть богів: наприклад, Оленка, насправді, — це зовсім не Оленка, а факел, іскорка, вогник. Увляєш, якби всіх Оленок у цьому світі звали Іскорками? Хіба це ім’я? — запитаєшся. Звісно ім’я, а наші, українські, предки, запросто могли так назвати новонароджену дівчинку, якщо вона була така ж жвава, як іскорка від вогню.

 

 

Проте, щось я не туди зазирнула. Я ж питала про «осінь» і «весну», «зиму» і «літо». Ми кожного дня користуємося цими назвами, вчимо про них віршики, читаємо казки і історії. Всі знають: восени дозрівають яблука та груші, жовтіє та опадає листя, ідуть дощі і літає павутиння, взимку — Різдво і коляди, холодно, сніг, санчата, навесні ми співаємо веснянки, радіємо, все пробуджується до життя, народжуються нові листочки, пагони, ну, а влітку — тепло, сонце сяє так яскраво, що від спеки всі роздягаються, часто бувають грози з громами і блискавками, дозрівають смачнющі полуниці, малина, кавуни. Навіть важко вибрати, яка краща, правда?

Ну, от, розповім вам звідки побралися ці дивні слова. Для цього мені довелося трохи пошукати, а де не знайшла, то й трішки вигадати. Так що ви читайте, думайте і, може, придумаєте і кращі історії.

 

Так от. Давно-давно, коли Земля тільки народилася, не було ще багато людей,  жили на світі чотири сестри — одна одної кращі. Такі вони були красиві, що навіть їхній синьоокий дідо — Небо не міг надивитися на онучок і звикнути до того, які ж вони гарні.

 

Одна була дуже весела, зеленоока, струнка, у її волоссі завжди були вплетенні блакитні стрічки і чого б вона не торкнулося, все оживало. Чи це була суха вербова гілка, чи пересохла від спеки річка — усе одразу починало радіти разом з наймолодшою, найвеселішою сестрою. От і називали її всі Весна — весела. Весна щоранку прокидалася, віталася з Сонечком і бігла до лісу, до дерев, до звірів. Всі її любили, бо ж як можна не любити таку радісну дівчину.

 

Друга сестра — була смаглявою і жовтокосою, з темними-темними, наче земля, що рік від року родить пшеницю, очима. Любила ця сестра поливати втомлені від спеки стебельця трав, квітів, навіть дерев не оминала вона стороною. Воду любила сестра понад усе, і від цієї її роботи ростити і підливати (лити водичку на коріння), назвали цю сестру Літо. Літо була дуже спокійної вдачі, проте іноді, коли хтось сердив її, могла розпочатися й справжнісінька гроза, з громом і блискавками, проте й тут Літо поливала все і всіх водою-дощиком.

 

Третя сестра, майже найстарша, вдачею найспокійніша любила все доводити до кінця, а коли закінчувала, осінювала все знаком подяки сонцю, вітру, сестрам Весні та Літу, що так гарно посадили, виростили та доглянули рослини. За це її назвали Осінню. Осінь збирала яблука, груші, виноград, поки її легковажні молодші сестри бавилися і веселилися. Осінь заосінювала цілий світ, щоб приготувати його до довгого-довгого сну.

 

А четверта сестра — найстарша, срібнокоса, срібноока, дуже рідко навідувалася вона до сестер, живучи у своєму Химному царстві. Там усе було не живе, зроблене зі срібла-снігу. Ніщо не ворушилося в тому царстві, усе спало, не тікла в ріках вода, не цвіли квіти. І коли вона приходила до молодших своїх сестер ті, з поваги до неї, не веселилися, не поливали усе живе цілющою водою, не доглядали врожаї. Тільки тоді вони сиділи у своєму домі, замотавшись у теплі шалики і раділи старшій сестрі, яку через те, що приходила вона зі свого Химного царства, називали Хима, Зима.

 

Дідо Небо довго дивився на своїх онучок і вирішив він тоді, що не може Зима приходити тоді, коли Літо поливає світ дощем, а Весна закликати усе до життя, коли Осінь тільки вколисує. І сказав він так: «Ти, Весно, наймолодша моя онуко, приходитимеш у світ першою, веселитимеш його, будитимеш, пробуджуватимеш до життя. А ти, Літо, моя зеленоока онуко, підеш наступною, щоб усе, що народилося весною, цвіло, буяло, дорівало. Хто влітку догляне свого, взимку матиме! Осінь, люба моя золоволоско, тобі доведеться йти третьою, осіняти світ, завершувати усю роботу, складати у скрині, бочки, банки та погреби. Зима буде холодною і довгою, а прийде вона останнью, четвертою. Вона загортатиме світ у холодний сніг, щоб спав він спокійно аж до весни. То ж нехай буде так! Послухалися сестри. Кожна отримала від діда дарунки і, хоч продовжували вони жити в одному домі, проте у світ стали приходити по черзі, щоб і людям, і звірам, і усім-усім рослинам було добре.

 

Цікаво знати

Слово «весна» походить від слов’янського, а, імовірно, і від санскритського слова, від якого ж походять слова «веселощі», «веселитися», «весілля». Тобто, весна — пора веселощів та весіль.

Слово «літо» імовірно походить від санскритського слова «лити» (лити воду, наприклад), від якого потім греки та римляни утворили цілу низку слів. Означати слово «літо» може пору, коли ллють дощі. Можливо, ти не повіриш, але і слова «літр», «літера», «література», «латунь» — теж походять від слова «лити».

Слово «осінь» також має слов’янські (чи навіть санскритські) корені, ті ж, що і слова «сіно», «осінювати», означати воно може сухість, смерть, закінчення. Хоча, хто зна…

Зима — санскритське слово «Хима», а, може, «Гіма» — темна, мертва пора року.

Оставить комментарий:

Вы должны быть авторизованы, чтобы разместить комментарий.