Рекомендації педагогам щодо корекції поведінки дошкільників

     Впливи виявляються ефективнішими, якщо почати роботу з підвищення низької самооцінки та плекання самостійності зростаючої особистостіперестати критикувати її за найменші помилки і недоречності, довіряти виконання відповідних доручень, дозволяти висловлювати свої думки, приймати самостійні рішення, надавати перевагу комусь (чомусь), відмовляти у прихильності неприємним особам. Самостійність – гарант життєдіяльності, гнучкості, творчого розв’язання дитиною різних життєвих ситуацій, зокрема психологічно загрозливих для неї.

       Доцільно частіше створювати ситуації успіху:

—         доручати дитині виконання того, що їй вдається найкраще;    

—         відмовитися від практики наполягати, щоб відповідати ті діти, які уникають цього, бояться відповідати або виконувати завдання, невпевнені у собі;

—         не вказувати у присутності інших на недоліки дитини;

—         використовувати метод поступового наближення ускладнення;

—         підтримувати щонайменші намагання дитини розв’язати проблемну ситуацію.

    З цією метою можна використати так звану «скарбничку успіхів» — щоденно вкладати у неї записочки з описом перемог малюка впродовж дня або тижня, фіксуючи не лише реальні досягнення, а й зусилля, вкладені у досягнення мети – «намагався», «старався», «не плакав», «по-різному пробував», «долав перешкоди», «не підглядав до інших», «утримався від образ», «робив по-своєму» тощо.

Мудро вчиняє вихователь, який час-від-часу проговорює дітям, що вірить в їхні сили, пишається ними, сподівається на них, конкретизує свої оцінки: «Ти – хороший товариш!», «Ти  — молодець, сам ініціював допомогу!», «Ти так щиро розмовляла з подругою, що дивитися на вас було дуже приємно!», «Яка ти жаліслива та турботлива!», « Я тобою пишаюся: пообіцяв – і дотримав слова!», «Ти совісно повівся, коли я вийшла з групи. Дякую!» тощо. Будь-яку дитину, навіть ту, яку вихователь вважає недостатньо товариською, надміру жадібною або емоційно нестриманою, завжди є за що підтримати і похвалити.

Інформація до роздумів

Спостереження свідчать, що приємну дитину вихователь частіше схвалює, а проблемну – карає, дорікає за щось, робить зауваження, глузує. Якщо негативні судження педагога переважають над позитивними, у дитини формується занижена самооцінка. Ось і грунт для комплексів, конфліктів з однолітками, заздрощів, проявів ревнощів і недоброзичливості.

Небезпеку становить і неадекватно завищена самооцінка. Вона притаманна переважно малюкам, розбещеним надмірною опікою та матеріальними статками. Вони звикають, що до них удома ставляться, як до скарбу, все за них розв’язують. Тому вони прагнуть одержати все бажане й одразу. Це унеможливлює прояви ними терплячості, толерантності, щедрості. Такі діти звикають брати, а не давати. Коли в дошкільному закладі вони не знаходять очікуваного ставлення, то «ламаються», виявляють агресивність щодо однолітків, усілякими засобами намагаються підкреслити свою особливість. Це, безумовно, негативно позначається на їхній адаптації до життя в нових умовах.

У ході виховної роботи важливо встановити оптимальні взаємовідносини між усіма учасниками освітнього процесу – педагогами, батьками, дітьми. До цієї роботи варто залучити і практичного психолога. Доцільно використати відеозапис сюжетно-рольових ігор, передивитися його разом із батьками і дітьми з послідовним обговоренням особливостей взаємодії: звернути увагу на невербальні форми комунікації – жести, погляди, тональність голосу, міміку. У пригоді стане і використання свого роду психологічних «замальовок»: дошкільникові пропонують зобразити різні почуття (радість, злість, подив, сум, розчарування тощо), а батькам – розпізнати їх, визначити ймовірні причини та наслідки. Потім батьки і діти міняються місцями: перші зображують, другі – інтерпретують.

Оставить комментарий:

Вы должны быть авторизованы, чтобы разместить комментарий.