Статистика сайту

1 січ. 2023 р.

Педагогічна доцільність засобів логоритміки для корекції мовлення дітей із ЗНМ

 

Одним із найважливіших видів мовленнєвої роботи з дошкільниками які мають ЗНМ є логоритміка, що передбачає поєднання мовлення з рухом та музикою, сприяє розвитку відчуття ритму, нормалізації та регулюванню темпу вимовляння.

Дані дослідження стану мовлення та психомоторики дошкільників з ЗНМ свідчать про необхідність введення логоритмічних занять в систему подолання ЗНМ.

Логоритмічні заняття відіграють велику роль як для всебічного розвитку дитини, так і для корекції мовленнєвих порушень. Вправи, що використовуються в логопедичній ритміці впливають на розвиток психічних функцій та мовлення в цілому, загальної, дрібної моторики. Вони важливі особливо для дітей з мовленнєвими порушеннями, у тому числі і з ЗНМ.

На логоритмічних заняттях використовуються загально-дидактичні, наочні, словесні та практичні методи.

Наочні методи – забезпечують яскравість чуттєвого сприйняття і рухових відчуттів . До них належать такі прийоми наочності:

1) наочно-зорові: показ педагогом зразка руху, наслідування зразкам навколишнього життя, використання зорових орієнтирів при русі у просторі, використання наочних посібників – кінофільмів, картин тощо;

2) тактильно-м’язові: включення різних допоміжних засобів у рухову діяльність. Наприклад, ворітця – дуги для крокування при ходьбі, допомога педагога, уточнення положення окремих частин тіла;

3) наочно-слухові: інструментальна музика, пісні, вірші і т. п.

Словесні методи – допомагають осмислювати поставлені завдання. Їх можна використовувати за допомогою таких прийомів:

1) короткий опис і пояснення нових рухів;

2) пояснення, що супроводжує показ руху;

3) зазначення, необхідне при відтворенні руху;

4) бесіда, яка випереджає введення нових вправ, рухливих ігор;

5) питання для перевірки усвідомлення дій;

6) команди, розпорядження і сигнали (в якості команд можна використовувати лічилки, ігрові зачини і т. п.);

7) подібна сюжетна розповідь з метою розвитку виразності рухів і перевтілення в ігровий образ;

8) словесна інструкція, з її допомогою відбувається пожвавлення слідів колишніх вражень в нових сполученнях і комбінаціях, виникає можливість утворити нові тимчасові зв’язки, сформувати нові знання та вміння.

Практичні методи – забезпечують дієву перевірку правильності сприйняття руху на власних м’язово-моторних відчуттях.

Ігровий метод, близький до провідної діяльності дітей, найбільш емоційно-ефективний.

Змагальний метод використовується з метою вдосконалення вже відпрацьованих рухових навичок. Особливо важливим є виховання колективізму. Змагання може бути успішно використано як виховний засіб, що сприяє вдосконаленню рухових навичок, виховання морально-вольових рис особистості.

Досліджуючи дітей із ЗНМ науковці виділили пріоритетні напрями роботи з дітьми, що страждають загальним недорозвитком мовлення: розвиток емоційно-вольової сфери, інтелектуальних і творчих здібностей засобами логопедичної ритміки.

Запорукою успішного розвитку психічних процесів і творчих здібностей є повноцінне сприйняття. Вітчизняні фізіологи і психологи (І. Сєченов, О. Леонтьєв, А. Запорожець, Л. Венгер та ін.) розглядають сприйняття як діяльність, на основі якої відбувається орієнтування людини у світі. Сприйняття характеризується узагальненістю і особистісною спрямованістю; здійснює регулювальні та орієнтувальні функції в поведінці (Л. Венгер, 1969). Зарубіжними авторами (Дж. Бруннер, 1956; Н. Віткін, 1958) також доведено, що продукт процесу сприйняття залежить від емоційних і особистісних особливостей.

Відомо, що у значної частини дітей, які страждають на загальний недорозвиток мовлення, спостерігаються порушення слухового сприйняття і емоційно-вольової сфери. Наслідком цього є неадекватні емоційні прояви при сприйнятті різних художніх творів (наприклад: словесного мистецтва, музики). Музика, як найбільш доступний дитячому сприйняттю вид мистецтва, здатна не тільки привертати увагу дітей, зацікавлювати і приносити задоволення, порушувати естетичну емоцію, а й значно збагатити, емоційно забарвити навіть первинні уявлення дитини про складний матеріальний, соціальний світ, що її оточує.

Будь-яка емоційна реакція закінчується певним рухом – мімікою, жестом, внутрішньою дією. Це обов’язкове рухове закінчення кожного емоційного акту, яке є психофізіологічною константою. Дана закономірність названа К. Станіславським «методом фізичних дій» і використовувалася акторами для того, щоб за допомогою рухів, фізичних дій викликати до життя справжні емоції, емоційні стани.

Найбільш ефективним емоційним збудником рухів, на думку К. Станіславського, іноді навіть майже механічним, є «темпоритм». Говорячи про прямий зв’язок ритму з почуттям, він стверджував, що у кожної людської пристрасті, стану, переживання свій «темпоритм». Ми також розглядаємо ритм не лише як часовимірювальну категорію, а й емоційно-виразну, образно-поетичну, художню.

Отже, проблему корекції емоційно-вольової сфери можна розв’язати за допомогою підбору відповідної системи рухів.

Однак нерідко таке складне порушення мови, як ЗНМ, супроводжує недорозвинення ритмічного слуху, у результаті чого діти не чують елементарної пульсації в такті розміром «дві чверті», що позначається на якості співу, роз’єднаності музики і ритму рухів, неможливістю узгодження власних рухів з музикою. Створюється враження, що музика лише супроводжує рухи, які до того ж часто аритмічні.

Таким чином, формування почуття ритму у дітей із загальним недорозвиненням мовлення є одним з найбільш важливих і складних завдань.

Методика виховання дітей із загальним недорозвиненням мовлення засобами логопедичної ритміки включає положення методу ритмічного виховання Е. Жак-Далькроза, який відзначав важливість ритмізування себе на рівні підсвідомості, і в цьому провідну роль віддавав музиці. Отже музичний супровід допомагає просторово-часовій організації рухів, вони набувають плавності, точності, виразності.

Художньо-образне сприйняття носить емоційно-насичений характер і тісно пов’язане з мовленнєвим розвитком дошкільника. Музичні елементи мовлення функціонально рухливі і закладені головним чином в емоційних засадах мовлення. Це більш важлива функція, ніж вимова, тому музична будова слова для дитини, що починає говорити, має більше значення, ніж фонетична структура. Коли дитина ще не може правильно розчленовувати слово, вона схоплює його музичний склад і наслідує, хоча й викривлено, але музично правильно. Слово в поєднанні з музикою організовує і регулює рухову сферу дитини, активізує пізнавальну діяльність. У свою чергу, рухи допомагають глибше відчути музично-емоційні характеристики слова, осмислити його. Контрастність і повторюваність в музиці викликають аналогічні властивості рухів, а збагачений музикою рух стає своєрідним засобом вираження художніх образів.

Таким чином, у процесі формування музично-ритмічних рухів відбувається емоційно-естетичний розвиток дітей і оволодіння якісно новими формами комунікації, у тому числі мовними.

З першого року життя дитина зустрічається з численними формами ритмічних дій і сама бере участь в них (крокує, стрибає, танцює, пов’язує ігрові рухи з декламацією віршів і співом). У грі дитина несвідомо використовує основні ритмічні величини (чверті, восьмі). Для дітей із загальним недорозвитком мовлення властиві труднощі відтворення ритмічної структури слів, віршованих текстів. Вирішення цього завдання істотно полегшується за рахунок підключення супроводжувальних ритмічних рухів. Спеціальні вправи, ритмічні розспівування, проспівування окремих складів і фраз позитивно впливають і на стан мовленнєвої моторики.

До найбільш ефективних прийомів роботи з логопедичної ритміки слід віднести накреслення «ритмосхем» – графічних малюнків, де тривалості будуються в певних комбінаціях на одному рядку і передаються дітьми за допомогою простукування, проплескування метроритмічних структур. Ритмосхеми дають конкретне уявлення про той чи інший метро ритмічний малюнок. Плескання, відстукування супроводжують уявне вимовляння текстів дітьми і дозволяють педагогу контролювати правильність відтворення ритмічного малюнка.

За організації комплексного корекційного впливу на особистість дитини із загальним недорозвиненням мовлення ми дотримуємося принципу «різнобічності зусиль», у якому особливу роль відводимо тісній роботі логопеда та музичного керівника. Найбільш перспективним у цьому питанні є мультисенсорний підхід, що дозволяє розширити інформаційні можливості різних модальностей дитини.

Тактильно-кінестетичне сприйняття поряд з художньо-образним робить сильний емоційний вплив. Для отримання простих безпосередніх емоцій рука як орган дотику має переваги навіть у порівнянні із зором і слухом. Цим пояснюється підвищена увагу до використовуваного ігрового оснащення занять з логопедичної ритміки. Робота з матеріалами різними за фактурою дає додаткові можливості для сенсорної стимуляції, тому на заняттях діти грають з кубиками, камінчиками, мушлями, шишками, колючими каштанами, паличками, колечками, пензликами, клубками шерсті та іншими дрібними предметами зі штучних і природних матеріалів. Крім того, предмети ігрової діяльності є для дитини важливими «партнерами» комунікації і забезпечують необхідний ступінь її «відкритості» в спільній роботі з педагогом.

Виняткова цінність використання ігрової діяльності як засобу корекції особистості дитини із загальним недорозвиненням мовлення полягає в тому, що в грі розвивається здатність творчої уяви, відбувається усвідомлення дитиною дійсності. Заняття, які включають значну кількість ігор, спрямованих на створення особливої реальності, відрізняються яскравою емоційністю.

Для дітей дошкільного віку в процесі корекції ЗНМ можливості ігрової діяльності є базою для формування наслідувальності (наслідування) і виконавства. Адже в ігровій, недирективній формі активізуються всі види сприйняття, пам’яті.

Активне засвоєння дітьми знань, навичок художнього сприйняття і виконання є тим необхідним досвідом, за якого можливе творче самовираження.

В. Сухомлинський зазначає, що навчання лише тоді носить виховний характер, коли приділяється увага розвитку творчості. Творчість активізує процес навчання, при цьому розвиваються ініціатива, самостійність і активність, що спонукають освоювати знання, вміння, навички; формується здатність до самонавчання, саморозвитку.

Оволодівши способами вираження думок та емоцій, діти прагнуть до самостійної творчої діяльності – створення суб’єктивно нового, значущого для дитини продукту (малюнка, розповіді, танцю, пісеньки, гри).

Творчість як вид діяльності має дві істотні характеристики: вона завжди нова, завжди своя. При цьому нове не є новим від початку до кінця, це нова структура відомих елементів. Уява і фантазія беруть лише те, що є в пам’яті, а відчуття новизни необхідне для правильного мислення.

Творчістю вважається і сам процес пошуку шляхів розв’язання образотворчої, ігрової або музично-рухової задачі. Тому в логоритмічних заняттях велике місце відводиться цілеспрямованій роботі щодо стимулювання дітей до фантазування, прояву ініціативи, прийняття нестандартних ігрових рішень.

Таким чином, оцінці підлягає самостійність прояву творчості. При цьому можна виділити такі ступені самостійного прояву творчості: відсутність творчого початку, прагнення до наслідування і копіювання; слабовиражений творчий потенціал, неадекватна переробка завдання; творчість як органічний процес.

Г. Шашкіна пропонує іншу структуру логоритмічного заняття: підготовчу частину, яка включає в себе ходьбу спокійного характеру під маршову музику, вправи на різні види ходьби і бігу, з рухами рук, зі зміною напрямку, зі зміною рухів, з перестроюванням; основну частину, що включає вправи на розвиток дихання, вправи для чіткого промовляння голосних звуків (фонетична ритміка голосних звуків без музичного супроводу), голосові вправи, вправи для чіткого промовляння складів, мовні ігри, мовні ігри на увагу, переключення, синхронність, загально-розвиваючі вправи з положення стоячи, вправи для розвитку мовних, мімічних і тонких рухів пальців рук, загально-розвиваючі вправи з положень сидячи і лежачи; заключну частину, яка передбачає вправи на відновлення дихання і релаксацію, різні види спокійної ходьби.

Аналізуючи запропоновану Г. Шашкіною схему заняття, можна відзначити, що дуже велика увага приділяється розвитку орального праксису, міміки, що, безсумнівно, є одним з головних позитивних моментів у цій методиці. Так як у дітей з ЗНМ спостерігається не сформованість рухової сфери, в тому числі і дрібної моторики, артикуляційної. Структура заняття побудована логічно вірно, приділяється належна увага і розвитку вищих психічних функцій, саме в момент мовленнєвої, ігрової діяльності.

Таким чином, спостерігається комплексність, взаємозв’язок виховних, корекційних завдань, що дуже важливо взагалі для будь-якого заняття. Але слід зазначити, що у даній методиці мало уваги приділяється розвитку орієнтування в просторі, розвитку почуття ритму і темпу (адже саме це і виділяє логоритмічні заняття серед інших). Також дуже мало уваги приділяється розвитку творчої діяльності, уяви, просодики мовлення, що є необхідною умовою для розвитку особистості дошкільника, емоційно-вольової сфери.

Г. Волкова пропонує поетапне використання логоритмічних засобів на логопедичних заняттях. Так, підготовчий етап має на меті: створення умов для встановлення контакту; формування та коригування основних рухів (загально-розвиваючі і рухові комплекси в рухливих іграх); виховання сенсорних і сенсомоторних компонентів почуття ритму дітей, з використанням здібності малювання.

На етапі формування основних рухових вмінь дитини науковець за мету ставить: тренування основних рухів (біг, ходьба, лазіння, стрибки, метання м’ячів і т. п.). У вправи та ігри вводяться різні предмети, що відрізняються один від одного. Проводяться вправи та ігри з виховання виразності, ритму і темпу рухів.

Наступний етап – це розвиток вищих психічних функцій, його метою є: розвиток пам’яті; розвиток тактильно-кінестетичних відчуттів; корекція мовлення. На заняттях активно використовується драматизація. Розвиваються навички впізнавання властивостей предмета: ваги, термічних властивостей і т.д. Паралельно йде навчання дітей складання груп з однорідних предметів для засвоєння понять «багато», «мало», «порівно» та ін. На заключному етапі науковець пропонує удосконалення мовленнєвої діяльності дітей із загальним недорозвиненням мовлення. Метою цього етапу є: розвиток аналізу слів у реченні; збагачення словника; стимуляція музичної діяльності дітей.

Аналізуючи запропоновану Г. Волковою методику, слід відзначити те, що тут робота ведеться системно, по всіх напрямах: розвивається моторика, мовлення, почуття ритму, вищі психічні функції, продуктивні види діяльності. Що додає найбільший позитивний момент цій методиці, оскільки перераховані напрями дуже важливі для всебічного розвитку дитини і корекції її мовленнєвих порушень. Однією із специфіки корекційної роботи з дітьми з ЗНМ є розвиток орального праксису, дрібної моторики, фонетична ритміка. В даній методиці таких напрямів не спостерігається, вона не враховує особливості психомоторики дітей з ЗНМ, а також відсутня робота над диханням та голосом.

Аналізуючи описані методики ми робимо висновок, що логоритміка є ефективним засобом, який сприяє подоланню мовленнєвих недоліків. Логоритмічні заняття спрямовані на корекцію загальних і дрібних рухів, розвиток координації «мовлення – рух», розширення у дітей словника, сприяють вдосконаленню психофізичних функцій, розвитку емоційності, навичок спілкування. Логоритмічні заняття засновані на тісному зв’язку слова, руху та музики і включають пальчикові, мовні, музично-рухові і комунікативні ігри, вправи для розвитку дрібної моторики, танці під ритмодекламацію або спів дорослого, ритмічні ігри з музичними інструментами, вірші з рухами.

Ф