12 лют. 2017 р.

Школа для «чомучок»

Надзвичайно зайнятим батькам нерідко здається, що безглузді дитячі запитання — лише спосіб потягнути дорогоцінний час. Однак умін­ня ставити запитання і вислуховувати отримані відповіді — не менш важлива складова успіш­ного навчання, ніж акуратний почерк або зна­ння найпростіших математичних операцій. Більше того, саме вчасно поставлене запитан­ня свідчить про зрілість дитини, її готовність до навчання!

 — Мам, а мені яким олівчиком писа­ка ти: великим чи маленьким?.. А можна Мишко разом зі мною рахувати буде?.. А чому на цій сторінці картинка є, а на цій немає?.. А чому ось тут дрібними літерами написано, а тут крупними?.. А скільки ми ще навчатися будемо?..

  • Та годі вже запитувати дурниці! — Не витримує остаточно роздратована мама.
  • Ти вчитися будеш чи базікати?

Звичайно під час розв’язання певного  навчального  завдання  в дошкільному  закладі чи  вдома діти  шостого року життя зазвичай «звалюють» на голову педагогів чи батьків купу запитань, серед яких далеко не всі мають без­посереднє відношення до завдання, яке вони розв'язують. Адже маленькі «чомучки» поки ще просто не в змозі відокремити головне від другорядного. Різко обсмикнувши дитину (мовляв, твоя справа — мовчати і слухатися!), ми досягнемо лише того, що вона міцно засво­їть: ставити запитання соромно, шкідливо, а то й небезпечно. А це, своєю чергою, може при­звести до того, що з активного і допитливого учасника пізнавальної діяльності майбутній першокласник перетвориться на механічного виконавця не цілком зрозумілих, а значить, аб­солютно непотрібних для нього завдань.

Часто, коли йдеться про вміння, необхід­ні для успішного навчання, батьки звично від­махуються, мовляв, усього необхідного малю­ка навчать у дитячому садку або прогімназії, а ми, в ліпшому випадку, допоможемо з до­машнім завданням. Однак у тому, що стосуєть­ся мистецтва ставити запитання, на підготовчі курси особливо розраховувати не доводиться. Та й у першому класі правильно ставити запи­тання не вчать практично ніколи.

Але ж більшість навчальних негараздів у початкових класах відбувається саме через те, що дитина, не зрозумівши чогось під час пояснення нового матеріалу, не вміє або соро­миться запитати про це вчителя. І нерозумін­ня так і росте з уроку в урок, як сніжна куля, поки не призведе до серйозних навчальних проблем. Тому майбутніх першокласників слід обов'язково навчити виділяти з пояснен­ня незрозумілі моменти і ставити правильні за­питання.

 Тож кілька порад для педагогів і батьків,

які опікуються підготовкою до школи майбут­ніх першокласників.

 

 

Відповісти на таке запитання дошкіль­ник, найімовірніше, поки що не змо­же, а точніше, відповість ствердно. Тому запитання має звучати макси­мально конкретно: «Ти зрозумів, як ді­знатися, яке число більше, а яке мен­ше? Ні? Давай подумаємо, що саме тут незрозуміло і як про це запитати? ».

Давайте майбутнім першокласни­кам час від часу завдання, свідомо пропустивши якусь важливу деталь. За допомогою навідних питань дай­те дитині зрозуміти, що вона знає не все необхідне для його розв'язання: «Як тобі здається, ти можеш розв'я­зати цю задачу? Ти ні про що не хо­чеш запитати? Може, тобі потрібно щось уточнити?» тощо. Якщо дитина стверджує, що запитань немає, дай­те їй змогу спробувати розв'язати завдання, а потім, аналізуючи резуль­тати, допоможіть дитині зрозуміти, за потреби покажіть, де саме слід було поставити запитання, щоб уникнути помилок.         ,

Розіграйте проблемні ситуації, органі­зовуючи сюжетно-рольову гру «Шко­ла», які допоможуть майбутньому учню не розгубитися у класі й поста­вити необхідні запитання вчителю.

Такі ситуації можна розіграти вдо­ма за допомогою ляльок бі-ба-бо або м'яких іграшок.

  • Створіть ситуації, які дадуть дитині змогу побути у грі в різних ролях, зо­крема:
  • у ролі успішного учня, який чітко та по суті формулює свої запи­тання;
  • у ролі учня-недотепи, який не вміє поставити правильне запитання і вислухати відповідь;
  • у ролі «всезнайки», який викри­кує відповідь, навіть не дослухав­ши запитання вчителя.

З'ясуйте разом із дитиною, яка мо­дель поведінки вдала, а яка ні.

  • Вправляйте дітей у активному вико­ристанні таких мовних формул:
  • Я не цілком зрозумів ...
  • Я хотів би уточнити ...
  • Чи можу я запитати ...
  • У мене виникло запитання ...
  • Чи правильно я розумію ...
  • Порадьте мені, будь ласка, ...

Дорослим не слід забувати, що вміння ста­вити правильні запитання убезпечить майбут­нього школяра від багатьох труднощів і нега­раздів шкільного життя і сприятиме успішному навчанню

Як навчати дітей ставити запитання по суті

Готуючи старших дошкільників до навчання у школі, дуже важливо навчити їх стави­ти запитання по суті. Для цього потрібно насамперед освоїти кілька нехитрих, але вкрай важливих правил.

  • Запасіться часом. Спілкуючись із дитиною, бажано нікуди не поспішати або хоча б мати «про запас» зайві п'ятнадцять — двадцять хвилин.
  • Вислуховуйте дитину до кінця. Навіть якщо вам здається, що ви з перших слів зрозуміли, що саме хоче запитати дитина, обов'язково дослухайте її до кінця. По-перше, може виявитися, що вона має на увазі не зовсім те, що вам здалося спочатку, а по-друге, так ви засвідчите значущість дитячого запитання.

З'ясовуйте, про що йдеться. Якщо вам не цілком зрозуміла суть запитання, не відмахуйтеся від нього одразу як від недоречного, а уточніть, що саме цікавить малюка.                                                                       

  • Конкретизуйте запитання дітей. Діти дошкільного віку далеко не завжди здатні чітко сформулювати те, що вони мають на увазі. Тож уточніть формулювання, запропонуйте дитині варіант точнішого і конкретнішого запитання, скажімо: «Ти хочеш знати, навіщо в підручнику використовують літери різної величи­ни?», «Ти не зрозумів, як відрізнити круги від овалів? » тощо.

» Не бійтеся повторюватися. Навіть якщо дошкільник уп'яте ставить одне й те саме запитання, постарайтеся не дратуватися. У п'яти — шестирічних дітей пам'ять ще дуже короткотривала, тому не все у поясненнях дорослого діти здатні запам'ятати з першого разу, особливо коли пояснення стосуються зовсім нових, незвичних для дошкільників сфер діяльності: читання, розв'язання задач тощо. Тож у кожному конкретному випадку за допомогою навідних запитань з'ясовуйте, що саме дитина не розуміє у ваших поясненнях, і знаходьте інший, доступніший для неї варіант відповіді на її запитання.

  • Не соромтеся не знати. Якщо ви не знаєте відповіді на запитання, не соромтесь у цьому зізнатися. Запропонуйте дитині разом пошукати відповідь у підручнику, енциклопедії чи інтернеті.
  • Правильно ставте запитання самі. Розмовляючи з дитиною, чітко формулюйте власні запитання, використовуйте прийняті в таких випадках мовні формули:
  • Я хочу тебе запитати...;
  • Скажи, будь ласка,...;
  • Мені цікаво...;
  • Як ти вважаєш...
  • Вислуховуйте дитячі відповіді уважно, не перебиваючи.

Лише уважне і поважливе ставлення дорослих до дитини під час спілкування сприя­тиме стимулюванню її мовленнєвої активності. Завжди задовольняйте цікавість малюків і заохочуйте їх пізнавальну активність схваленням

Мовленнєва робота з дошкільниками

Інструкція: усі завдання мають лише одну правильну відповідь, тож обведіть кружечком той варіант відповіді, який вважаєте правильним

  1. Провідною формою роботи з дошкільниками з розвитку мовлення є:

а)         дидактична гра;

б)         заняття;

в)         бесіда.

  1. Мовленнєва компетенція — це:

а)         інтегроване вміння адекватно і доречно спіл­куватися рідною мовою в різних життєвих ситуаціях, розповідати, пояснювати, роз­мірковувати, оцінювати;

б)         вміння ініціювати спілкування, культура, мов­леннєвої комунікації;

в)         вміння підтримувати розпочату розмову в різ­них ситуаціях спілкування.

  1. Комунікативна компетенція — це:

а)         вміння відповідати на запитання і звертатися

із запитаннями;                  

б)         комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації;

в)         вміння вільно, невимушено вступати в роз­мову, будувати запропонований діалог відпо­відно до теми.

  1. Мовленнєва компетенція передбачає сформованість:

а)         навичок дотримання норм та етикету спілку­вання у грі та інших видах діяльності;

б)         вміння цілісно відтворювати зміст поетич­них та прозових творів;

в)         фонетичної, лексичної, граматичної, діалогіч­ної, монологічної компетенцій.

  1. Сформованість усіх видів мовленнєвої компетенції передбачає:

а)         комунікативна компетенція;

б)         граматична компетенція;

в)         лексична компетенція.

 

  1. За спрямованістю мовленнєві заняття можуть бути:

а)         індивідуальні та індивідуально-групові;

б)                 фронтальні;         ?

в)         тематичні і комплексні.

  1. Повноцінний розвиток діалогічного мовлення відбувається за умов:

а)         спілкування дорослого з дитиною;

б)створення активного мовленнєвого середо­вища в кількох системах: «дитина — дитина», «дитина — дорослий», «дитина — одноліток»;

в)        створення розвивального середовища в до­шкільному закладі і вдома.

  1. Вміння дітей узгоджувати слова

у словосполученнях і реченнях згідно з мовними нормами свідчить про сформованість:

а)         лексичної компетенції;

б)         комунікативної компетенції;

в)         граматичної компетенції.

  1. Які з-поміж наведених методів

і прийомів розвитку мовлення дітей є інноваційними:

а)         ігрові мовленнєві вправи;

б)         бесіда за змістом картини;

в)         полілог.

  1. Індивідуальну мовленнєву роботу з дошкільниками поза межами організованого навчання проводять із метою:

а)         закріплення мовленнєвих умінь і навичок, яких діти набули на заняттях;

б)         поглибленого вивчення окремих питань;

в)         виявлення мовленнєво-творчих здібностей дітей