Комунікативна поведінка

Для навчання способів відповідної поведінки в ситуаціях реального життя будуть доцільні спеціальні вправи на вироблення таких умінь;
викликати прихильне ставлення до себе: усміхнутися; приязно подивитися в очі; повернутись обличчям до однолітка; виявити готовність слухати його; допомогти, навіть коли прохання не прозвучало словесно; наблизитися до партнера, проявити цікавість до його заняття; віднайти його поглядом серед гурту; поділитися іграшкою, солодощами; запропонувати проблему, тему бесіди, цікаву для нього;
аналізувати інформаційний зміст ситуації: помічати, оцінювати, задіювати експресивні прояви (сісти ближче, торкнутися однолітка, наблизитися, щоб краще розглянути його іграшку, дії; погладити привабливу деталь а одязі; запропонувати свою руку у грі, хороводі, на прогулянці); підійти до однолітка, коли є вільний вибір місця для ігрової, трудової діяльності; в ході гри, при змозі, обирати його на ведучу роль, віддаючи свій фант; поступатися місцем, роллю; вказувати рукою, поглядом на вільне місце; жестом запросити сісти поряд; потіснитися, щоб вивільнити місце для нього;
«зчитувати» ставлення однолітка за невербальними проявами й відповідно реагувати на них: відповідати на його усмішку усмішкою, приязним поглядом; бути готовим заговорити або відповісти на виявлену ініціативу; самостійно шукати цікаву для однолітка тему, проблему або запитати його про це; подякувати за допомогу, частування; запросити до спільної діяльності, попередньо запитавши його про власні наміри, бажання, стан;
аналізувати й відтворювати мімічні прояви: задумувати й відповідно відтворювати власний емоційний стан і спостерігати у дзеркалі за рухом своїх брів, очей, губ, за загальним виразом обличчя. Зазначати стани, які можна демонструвати й ідентифікувати: плач, сміх, радість, сум, страх, біль, подив, роздратування, огида, очікування, захват. Різні емоційні стани варто пропонувати дітям вибірково й поступово. Доцільно, скажімо, використати таку вправу: запропонувати впізнати, з якої казки персонажі та в якому епізоді вони діють. Кілька дітей про грають різні епізоди мімічно, нічого не промовляючи. Подібний прийом спонукає дошкільнят не прислухатися до слів, а «зчитувати» їх в емоційних проявах персонажів. Це особливо корисно для хлопчиків, адже вони менш уважні, ніж дівчатка, до мімічних проявів;
аналізувати, коректно й домірно проявляти свої бажання, прагнення: не соромитися принагідне співати,) танцювати, декламувати, грати на музичних інструментах; запрошувати до посильної участі в цьому й інших; схвалювати їхню згоду й активність; маючи бажання познайомитися з однолітком, звертатися до дорослого як до посередника або самому висловлювати своє бажання; попрохати в однолітка дозволу розглянути певні деталі його одягу, іграшки, при потребі — — уточнити словесно, сказати про себе те, що могло б його зацікавити і було б корисною додатковою інформацією для змістового наповнення ситуації спілкування.
У таких вправах має домінувати варіант мовленнєвого етикету, найбільш поширений у місцевості, де мешкає дитина.
Характер спілкування дітей з однолітками значною мірою залежить від рівня прихильності до кожного партнера, від ситуації ставлення. А щоб не бракувало уявлень про особистісні якості, доцільно якомога повніше розкрити чесноти кожного. Це можна принагідне зробити у повсякденні: дорослий звертає увагу на гідний вчинок, гуманну поведінку, добрі наміри, прагнення. Не зайве й провести аналогії із сюжетами художніх творів. Важливо, щоб дитина була здатна адекватно оцінити власні вчинки та вчинки інших дітей. Це досягається прогнозуванням, спрямуванням її уваги на передбачуваний кінцевий результат.
Формуванню адекватності власного морального висновку загальноприйнятим нормам і правилам комунікації допоможуть казки, зокрема, виокремлення протилежних характеристик, проявів, вчинків героїв. Аналізуючи казкові сюжети, бажано звертати увагу на словесні та несловесні засоби комунікативної поведінки персонажів і на її наслідки, а на завершення подавати відповідне узагальнююче поняття-характеристику. Спираючись на нього, можна доступно вивести протилежне поняття. Відтак дитина, обізнана з позитивними і негативними ставленнями, діями, вчинками, буде поставлена в умови морального вибору, пошуку гуманістичних орієнтирів для аналізу, характеристики і сюжетних, і життєвих колізій.
Дійовим методом оволодіння комунікативно-мовленнєвими діями є ігри-драматизації. Рольові перевтілення допомагають дитині вправлятись у варіативності діалогів. Тут стануть у пригоді фольклорні діалоги, які призвичаюють до почергового відтворення сюжету — часом -кумедного, однак не позбавленого інтонаційних відтінків, динаміки, мімічних проявів, варіативності сили голосу, темпу мовлення. Такі ігрові вправи передуватимуть драматизації складніших жанрів — казок, оповідок.
На встановлення контакту, а в подальшому й на характер спілкування впливає також зовнішній вигляд партнера. Дітей варто вчити бути уважними до своєї зовнішності, помічати недоліки, вчасно усувати їх самим або звертатися по допомогу до старших. Неохайність, бруд, неприємний запах можуть відштовхнути однолітків, що звузить спілкування, унеможливить установлення контактів.
Отже, вікові та індивідуальні особливості дітей, їхні потреби та прагнення визначають мовленнєвий розвиток кожного. Мірою розвивальності можна вважати компоненти, які сприяють створенню та розширенню світогляду дитини, формують гуманні почуття, базові особистісні якості, що виявляються в мовленнєвій компетентності. Розвивальним є те середовище, яке пристосується до природного темпу кожного малюка, не порушуючи та не нівелюючи його.

Оставить комментарий:

Вы должны быть авторизованы, чтобы разместить комментарий.