Комунікативна компетентність

Базова програма розвитку дитини дошкільного віку — «Я у Світі» не виокремлює мовленнєвий розвиток як сферу життєдіяльності чи змістову лінію, не програмує окремі заняття суто мовленнєвого змісту, як то було донині. І це не тільки не зменшує значущість означеного напряму, а, навпаки, вивищує мовлення як компонент, що обслуговує всі сторони життєдіяльності малюка, є основою всіх змістових ліній Програми.»
Мовлення —  особлива форма діяльності дитини, особливий результат її зусиль в освоєнні життєвого простору. Наслідуючи способи мовленнєвого спілкування того середовища, яке його оточує, маля сприймає та переймає їх як єдино правильні й незмінні. Варіативність виникає на виході дитини з родинного оточення в інше середовище, коли з’являється потреба в спілкуванні з іншими дітьми, дорослими, що й стає початком набуття життєвого досвіду.
Пріоритетними для розвитку дитини є спілкування, мовленнєвотворча діяльність, обговорення, роздуми вголос без страху помилитися чи висловитися врозріз з думкою дорослого. Визнаючи, що підмурівком для виникнення власної позиції дитини є її життєвий досвід, логічно припустити, що кожна дитина набуває та реалізує його по-своєму. Оцінімо цей шлях, не завжди нами спланований та передбачуваний за формою чи змістом, який, проте, є здобутком самої дитини. Спробуємо збагатити досвід малюка такими способами й формами мовленнєвої взаємодії, які б набували варіативності залежно від тривалості контактів, змісту діяльності, кількісної та статевої характеристик дитячого угруповання, інших чинників.
Продуктивною формою мовленнєвого розвитку дітей є вільна й самостійна діяльність у спеціально організованому середовищі, де педагог надає кожному вихованцеві право вибору: де, коли, скільки часу і з ким йому діяти. Відтак у кожному «фрагменті» мовленнєвої активності дитини розвиваються, час від часу міняючись ролями — — то домінуючи, то стаючи тлом для інших, — — усі лінгвістичні компоненти.
Головне — адресне спрямування мовлення, наявність співрозмовника, партнера по спілкуванню. Це йому адресується, «дарується» слово, на яке очікується емоційна чи мовленнєва реакція-відповідь.
У традиційній методиці розвитку дитячого мовлення виняткове значення надається показникам оволодіння мовними засобами, таким формальним характеристикам, як: звуковимова, лексичний запас, граматична правильність. Ми ж розглядаємо ці засоби як попередній етап до успішної мовної взаємодії з партнерами у спілкуванні, що розвиває комунікативну компетентність.

Зміст комунікативної компетентності:

   * обізнаність дитини старшого дошкільного віку зі способами та засобами мовленнєвої взаємодії (лінгвістичними та комунікативними):

* адекватність вибору наявних навичок та вмінь, застосовування і «зчитування» їх у мовленнєвій взаємодії;
* орієнтація у ситуації спілкування (доцільно добирати мовленнєві та немовленнєві засоби, виходячи зі змісту ситуації, її учасників, власного ставлення);
* комплексне, варіативне, творче застосування мовленнєвих і немовленнєвих засобів відповідно до поставленої мети.
Становлення мовленнєвої особистості відбувається не в лінійній послідовності (оволодіння звуком, граматично правильним мовленням, зв’язним висловлюванням, розширення словника, а в комплексному розвитку всіх компонентів мовлення. Його вінцем є комунікативна компетентність — здатність користуватися рідною мовою як засобом мовленнєвої взаємодії у товаристві людей, знаходити своє місце серед них, розуміти їх і бути зрозумілим, узгоджувати власні бажання з намірами інших учасників спілкування.
Саме ці особливості є основою комунікативно-мовленнєвої компетентності старших дошкільнят. Водночас її можна набути й домінуючим використанням немовленнєвих засобів, що не порушить взаємодії дошкільняти з однолітками, не спотворить і не зруйнує його контактів з людьми, які поряд з ним. Індивідуальні прояви мовленнєвої активності виражаються по-різному: дитина може бути мовчазною чи базікою, схильною до надмірного жестикулювання, постійно шукати й не знаходити потрібні слова, вміти слухати, вслухатися в інтонаційні «мережива» мовлення, сама доречно «плести» ці «мережива». Тож украй важливо розвивати в малого потребу в спілкуванні з навколишнім світом, пізнанні його в собі самому тощо
Сподіваємося, подані нижче рекомендації щодо використання деяких педагогічних технологій мовленнєвого розвитку старших дошкільнят сприятимуть підвищенню результативності діяльності вихователів, за умови, що:
• вони враховуватимуть успіхи й неуспіхи дитини в попередній діяльності;
• визначатимуть обсяг, час, місце, інтенсивність її мовлення як фрагментарне самостійного чи як складника інших видів діяльності (пізнавальної, музичної, рухової, образотворчої тощо);
* узгоджуватимуть дозування та самодозування власної мовленнєвої ді¬яльності дитини з мовленням дорослого;
* забезпечуватимуть взаємовплив та комплексність сфер життєдіяльності дитини, які мають мовленнєве обрамлення чи мовленнєву основу..


Використання пальчикових ігор

Дітям малоактивним у діалозі, відповіді яких складаються переважно з одного слова і яким буває важко сформулювати запитання, проте які з інтересом ставляться до ігор однолітків, будуть корисні пальчикові ігри та вправи. Відчуваючи недостатність свого лексичного запасу, діти часто до¬повнюють або замінюють слова жестами, рухами, мімікою. З ними варто роз¬починати з найпростіших вправ, посильних для кожного. Іншим дошкільнятам можна пропонувати складніші й різноманітніші вправи, до яких зможуть долучитися і батьки, і педагоги.

Формування комунікативної компетентності

Розвиток цієї якості починається з набуття дитиною вміння встановлювати контакт із партнером у спілкуванні, дотримуючись усталених правил етикету. У повсякденному житті дитина спостерігає і наслідує приклади спілкування між собою дорослих, дітей тощо. Справжнім зразкам комунікативної поведінки має бути притаманна широка палітра емоційно-інтонаційного забарвлення. Старші дошкільнята особливо чутливі до мовлення, його граматичної будови й досить критично ставляться до чужих та власних висловлювань. Вони вже помічають мовні помилки й продовжують оволодівати тими граматичними формами, у застосуванні яких зазнають певних труднощів. Малюк іще з раннього віку вчиться обирати в загальному словесному потоці два слова, які він узгоджує між собою, поступово додаючи до них дедалі більше інших слів, що також підлягають граматичній нормі. З часом, шліфуючи звуковимову, розширюючи свій лексичний запас, удосконалюючи граматичні вміння, дошкільник засвоює засоби мовленнєво-комунікативної поведінки, яка створює його індивідуаль¬не мовленнєве «обличчя». Так формується мовленнєва особистість.
Оскільки дитина тривалий час перебуває в умовах дошкільного навчального закладу, її головними партнерами у спілкуванні є однолітки та педагоги. Мовленнєва взаємодія здебільшого виникає в ігрових ситуаціях, у побуті, коли діти не лише послуговуються мовними штампами, а й творять власні, неповторні конструкції. Подаємо приклади варіативності мовленнєвого етикету, який, почавши творитися ще в давнину, то зберігає усталені форми, то набирає нових, сучасних рис.

Оставить комментарий:

Вы должны быть авторизованы, чтобы разместить комментарий.